Знаєте, сьогодні на роботі у якусь мить розмови я зрозуміла, як це чудово – бути українцем. Дійсно, я рідко над цим замислююся..
Ми всі слухаємо іноземні пісні, дивимося американські фільми та серіали – це все вже увійшло до норми. Із всього рідного, українського, ми помічаємо лише що? Жахливі дороги, коли кажемо,що гірших доріг, ніж в Україні немає. Політику, коли кажемо, що такого безладу ще треба пошукати.
А сьогодні на роботі зі мною спілкувалася людина на щирій українській мові. І це було так гарно та якось приємно, що ось такої мови не має більше у жодної країни світу, у жодного народу. І я можу вільно нею спілкуватися!
Ну хто ще зрозуміє зміст слова «орати».. або «краватка».. як не українець)
А коли вчора прослуховувала цю композицію, навернулися сльози... які слова..
Це наше, справжнє, українське..
Міла за день до ефіру втратила голос))) чи не диво?
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.
- Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
- Та я ж недалечко, де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли у вись рушники.
- Лишайтесь щасливі, - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Вірш Бориса Олійника (1937)
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.
- Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
- Та я ж недалечко, де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли у вись рушники.
- Лишайтесь щасливі, - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Вірш Бориса Олійника (1937)
.jpg)
пісня дійсно чудова. справжня українська душа.
ReplyDeleteвласне я пишаюсь нашими культурними набутками, особливо мене цікавить українська міфологія та українські традиції, як бачили і відчували світ наші предки...і коли на моєму шляху вимальовується якась цікава книжечка на цю тематику, з радістю читаю.
а ще я надаю перевагу укр.дубляжу, тому toloka.hurtom.com/index.php - для мене все:-p українська мова крута. що там казати!))
песня очень трогательная, и ты права о том что не часто задумываешься что ты - именно украинка. а ведь есть чем гордится, и страна и язык!! а о теперешней ситуации можно только надеяться что со временем всё изменится к лучшему...
ReplyDeletexo <3
Так Оленко)
ReplyDeleteв нас чудова країна.. чудова природа.. гори, море, люди.. я люблю наших людей, щоб там не казали..
а мова дуже крута!
Вероник, нам просто нужно ценить то,что мы имеем. а у нас много всего прекрасного..))))
ReplyDeleteя тоже смотрю "голос страны" и болею за Милу))) Она поёт душой.
ReplyDeletegolos obaldenneyshiy!
ReplyDelete;)
Btw, come visit me :)
And follow if you like!
http://lamodamary.blogspot.com/